Заповідні ліси
Тип лісу визначається знаходженням його на певному елементі рельєфу: на піщаній дюні, на схилі, у міждюнній впадині. Привершинні ділянки піскових гряд займають лишайникові бори. Це низкорослі ліси, які зростають на бідному, піщаному грунті у критичних умовах. Сосни тут втрачають свою граціозність, крони їх набувають кущовидної форми, стовбури викривлюються. В народі ці ліси називають біломошниками, бо пісок між деревами вкритий тут суцільним килимом світло-сірих лишайників. Біломошники дуже важливі, оскільки вони захищають ґрунти від ерозії.
На схилах піщаних гряд та рівнинних ділянках зростають зеленомошні та лишайниково-зеленомошні сосняки. Це світлі ліси, де досить багато чорниці та брусниці, вересу. В заповіднику збереглись рідкісні ялівцево-лишайникові ліси. Одними з найрідкісніших ценозів в Українському Поліссі є бори, в наземному покриві яких зустрічається діфазіаструм сплющений і триколосковий. Дещо більшу площу займають соснові ліси з плауном колючим.
Низинні ділянки займають заболочені сосново-березові ліси зі сфагновим мохом, які переходять в лісові болота. Незначне поширення на території заповідника мають березово-соснові ліси довгомошні, які зустрічаються невеликими смугами по окраїнах боліт, або займають невеличкі острівки в болотних масивах.
