Історичні відомості
У XIV-XVII столітті Полісся являло собою непрохідні лісові нетрі, які розташовувалися серед нескінченних масивів боліт, озер, великої кількості дрібних та великих річок. В лісах водилися тур та зубр. Через малу площу ділянок, придатних для землеробства, люди жили у селах-однодвірках та невеличких хуторах (до 5 дворів). Подібні хутори збереглися на території Поліського заповідника до першої половини XX століття.
Перші осушувальні роботи в районі заповідника почалися в другій половині XIX століття. Вздовж р. Уборть працювала Західна експедиція по осушенню боліт, метою якої була підготовка траси для залізниці Ковель-Київ. У 1892 році в районі р. Перга був прокладений великий магістральний Замисловецький осушувальний канал.
Незважаючи на діяльність людини, природа межиріччя рік Уборть та Болотниця збереглася до початку XX століття у відносно первісному вигляді. Так береги р. Болотниця були майже непрохідними літом. Ріка протікала по глибоких болотах, повністю виправдовуючи свою назву. Більш-менш доступною була лише середня її течія – околиці глухого села Селезівки. Академік П. А. Тутковський, який досліджував ці місця у 1900-1906 роках, писав: «Абсолютне безлюддя, відсутність населених пунктів на великі відстані навкруги, обширні грузьки болота з глибокими довгими і небезпечними бродами, а також розкиданими подекуди острівками післяльодовикових гряд, непрохідні лісові хащі на болотах – такі околиці цього глухого лісового села». Опис західної границі заповідника по Тутковському виглядав так: «Рудня-Хочинська до самого села Копище – 22 версти – це місцевість зовсім безлюдна (за виключенням хутора Сазоновка із 3 хат) немає ні одного помешкання, повна відсутність доріг і навіть стежок».
Подальша доля Поліського заповідника була непростою. В довоєнний час природа цієї території досить добре збереглася. У роки Великої Вітчизняної війни більше 3 тис. га лісв в околицях Селезівки було вирубано. А ліси по правому березі ріки Уборть сильно постраждали від пожеж. Усі старі деревостани було знищено суцільними рубками.
В післявоєнні роки на Поліссі почалися комплексні меліоративні роботи. В середині контуру заповідника було побудовано Жолобницьку осушувальну систему площею 4578 гектарів. В подальші роки проводилося осушування обширних площ земель по зовнішньому контуру заповідника. Це призвело до підтоплення значних територій в районі р. Жолобниця, всихання вільхових лісів. На переосушених болотах досить часто виникали пожежі, загалом у вогні загинуло біля 2000 га лісів.
При створенні Поліського природного заповідника більше половини території займали молоді насадження. Зараз в заповіднику є чимало старих лісів, природа поступово заліковує сліди нерозумного господарювання людини.