Харчування древлян
Поліська кухня
Головна особливість харчування поліщуків полягає в тому, що кількість їжі і енергетичні потреби людини повинні бути збалансованими. А їсти і пити можна все, що забажаєш і скільки хочеш. Так, незважаючи на те, що древляни першими в Європі, чи одночасно з ірландцями, навчились варити хмільні меди, вживання спиртних напоїв завжди було помірним. Пири-гулянки наших вічно захмелілих купців в Цар-Городі чи в інших європейських містах були «притчею во язицах», але алкоголіків в древлянському середовищі майже не було. Справа в тому, що хмільні меди були ритуальними напоями, їх вживання було строго регламентованим. Так, купцю на час подорожі за рубіж дозволялось брати не більше відра медовухи на кожен день. А беручи до уваги нашу гостинність, це було не так вже й багато.
Сало може розглядатись, як один з національних символів Древлянського краю. Сало і м'ясо кабана здавна було жертовною їжею древлян. В с. Селезівка (місце розташування центральної садиби заповідника) майже всі жителі ріжуть власного кабанчика саме «на Коляду», бо жертвоприношення «Коляді» було у вигляді зарізаного поросятка. Сало вирощене в домашніх умовах на високоякісних кормах з добавками зеленої кропиви, буряків, це справжній лікувальний і дієтичний продукт. Наші предки з роду віку харчувались салом, а не бананами чи мороженою рибою. Наш шлунок є добре пристосованим до споживання цього калорійного продукту. Тяжка землеробська праця була б неможлива без вживання в їжу сала. Сало ще називали "здор", бо воно дарувало людині здоров'я, силу, міць, витривалість. Салом заправляли всі страви навіть солодкі. В народі казали, що салом страву не зіпсуєш. Смакували його в сирому, копченому, смаженому вигляді. Науковці стверджують, що в салі при зажарюванні не утворюються токсичні речовини, як в рослинній олії.
Поліщуки завжди у великій кількості споживали гриби та ягоди. Ягоди їли свіжими або вживали у вигляді соків, настоянок. Збиральництво різноманітних природних їстівних рослин було одним із найбільш древніх занять наших предків, традиційним промислом жителів Полісся. Без цього заняття важко уявити справжній образ лісовика-поліщука. Перші весняні рослини після зими становили своєрідні ласощі (хвощі, папороть орляк, щавлі, дика цибуля, часник). Весною збирали солодкий сік дерев і виготовляли з нього квас. Для виготовлення квасу використовувався солодкий розчин меду, що лишався після виварювання вощини («воскодавник»). Лободу мололи та добавляли, як домішку до хліба. Чорницю сушили у печах та на сонці, брусницю зберігали печеною. Журавлину мочили чи залишали у свіжому вигляді. В минулому поліщуки ходили пішки за десятки і сотні кілометрів на ярмарки торгувати сухими грибами та ягодами. В радянські часи наших земляків з низками сухих білих грибів можна було зустріти на базарах Одеси, Ленінграда, Бреста.
