Бортьові бджоли і догляд за ними
Бортьові бджоли мають свої анатомічні особливості. Вони сірого кольору з добрим опушенням, мають невеликий розмір. Хоботок у них порівняно короткий і тому вони не можуть брати нектар з багатьох культурних рослин. Але ці бджоли добре пристосовані до місцевих лісових медозборів, до роботи у прохолодну дощову погоду. В життя бджіл у борті не можна втрутитись, важко навіть оглянути їх. Тому щорічно певна кількість сімей гине. Виживають найбільш стійкі до хвороб, найбільш пристосовані до місцевих медозборів, найбільш витривалі сім'ї. Тому бортні бджоли – цінний матеріал для селекції. Культурні породи бджіл, порівняно з дикими поліськими, виглядають зніженими.
Доглядати бортьових бджіл, на перший погляд, надзвичайно просто. Весною необхідно зробити огляд бортей, очищення їх від підмору, підрізку старої вощини (оновлення), відбір лишнього меду. Проводиться також розвішування вуликів на деревах, підготовка бортей для прийому роїв. Відбір меду з борті відбувається в осінній час, коли бджоли вже не вилітають з вулика і збираюся в клуб у голові колоди. Стільники вирізають спеціальним ножем, або й звичайним кухонним. Для цього ліву руку підводять знизу під стільник, а правою зрізають його так, щоб потім можна було витягнути стільник з отвору в колоді. Під час відбору меду раніше працювали без лицевих масок, але зараз їх часто надягають. Замість димаря використовували "куріль, курелік" (інколи називають його зубель). На зиму борті не утеплюються, підгодовують бджіл дуже рідко. У крайьому випадку сироп для бджіл ставлять на дереві біля борті. В чашку з сиропом кладуть соснові гілки, щоб не тонули бджоли.
Щоб дістатися до борті, на дерево вилазили по звичайній сучкуватій жердині, котру ховали неподалік. Така жердина звалась "острогою" або "островою" і була до 6-8 м. довжиною. Нижня її частина була загострена і заганялася в землю. Зараз бортники можуть користуватися і звичайними драбинами. Для закріплення людини перед бортю при відборі меду використовується спеціальне знаряддя – лезиво, зплетене з шкіри бика чи корови. Лезиво просочувалось дьогтем і було дуже довговічним. Воно включало канат та дощечку на якій сидів бортник. При відборі меду канат лєзіва перекидали через міцну гілку над бортію. Людина сідала на дерев'яну дощечку лєзіва, опиралась ногами в стовбур і опускалась перед бортю. Після цього лєзіво закріплювалось спеціальним вузлом на дерев'яному гакові. Сидячи на лєзіві бортник міг спокійно працювати, маючи вільними дві руки. Часто, перед бортю влаштовують спеціальний поміст з дощок, на який сідають чи стають при огляді бджіл. В такому разі лєзіво не використовують, а для страховки підв'язуються мотузком.
