ПОЛІСЬКИЙ ПРИРОДНИЙ ЗАПОВІДНИК

Бородата сова ймовірно була чисельною у Фінляндії сто років тому. У 1910–1930 р. було знайдено лише кілька гніздю У 1940–60 р. у Фінляндії вид майже був відсутній. З 1960-х р., або з середини ХХ ст., чисельність почала повільно зростати, допоки не досягла сучасного рівня [Saurola, 2009]. Не зважаючи на певні коливання чисельність популяції, у Європі очевидно вона стабільна. Дрібні гризуни в спектрі живлення бородатки посідають головне місце. За чисельністю гризунів та їх зараженістю здійснюється регулярний контроль, повсюдно проводяться профілактичні епідеміологічні заходи для запобігання виникненню епідемій та окремих випадків захворювань тварин і людей, які контактують з лісом (працівники лісу, військові, туристи тощо) [Margaletic, 2003].

Бородата сова може суперничати за величиною з пучачем, бо американський підвид великої сірої сови є більш довгим чи високим. Вид північного походження і населяє, відповідно, бореальні екосистеми (субарктичні, тайгові, де переважають хвойні ліси) Євразії та Північної Америки. Зимує переважно у гніздовому ареалі, але при нестачі полівок або лемінгів кочує на південь.

Для прикладу, у Вайомінгу чесно кажуть, що чисельність великої сови невідома і занесена до списку видів, які найбільше потребують охорони і як вид, про який надто мало інформації (невідомий). Можливості вивчення бородатки у Великому Йєллоустоні не зрівняно кращі, чим у Поліському заповіднику. Екологія гніздування сови, сезонні переміщення, хижацтво і все це ускладнює вибір місця, де можна знайти цей вид. Каліфорнія знаходиться на південній межі ареалу цієї сови у Північній Америці і тут, як вважають фахівці, бородата сова має ізольоване поширення і їй загрожує зникнення. У майбутньому, після проведення відповідних досліджень, абсолютно схожа буде ситуація і у білорусько-українському Поліссі, де будуть виявлені окремі гніздові локалітети. Американці вважають, що південні місця ізольованого поширення цього виду потребують більше уваги, чим раніше (Mendelsohn and Ernest, http://www.wildlifegenetichealth.org). У 300-м смузі навколо кожного болота-луки-лісосіки обстежуються великі дерева, придатні для гнізд, та мінімальне покриття намету для гнізда [Wu et al., 2015]. Заселення бородаткою сприятливих біотопів після суцільної рубки чи пожежі залежить від типа умов місцезростання і дуже сухі біотопи (А0-А1, В0-В1) з бідним розрідженим надґрунтовим покривом майже не заселяються.

Великі річні коливання чисельності можна пояснити циклами полівки та напівкочовим способом життя виду [Saurola, 2009]. Полівки добре пристосувались жити поряд з людиною, навіть у містах. У Поліссі полівки віддають перевагу відкритій місцевості, лукам, заростаючим зрубам. Полівки уникають густих лісів. Ці гризуни можуть їсти навіть падло, насіння, горіхи, ягоди, кору, коріння, цибулини. При високій чисельності відмічається каннібалізм.

Коли полівка змінює своє мікросередовище існування, щоби уникнути переслідування одним хижаком, вона збільшує ризики бути зловленю іншим хижаком. У минулому при сінокосінні і пожежах в районі Поліського заповідника існував чисельний комплекс хижаків на полівок: гадюка, горностай, бородата сова, сичики, канюк, куниця, лисиця. Так, було доведено, що коли ласки полюють у густому рослинному покриві за полівками, то боривітри полюють у місцях з рідким рослинним покривом. Полівки віддають перевагу густій високій рослинності. У вольєрі було змодельовано ситуацію взаємодії між полівками і хижаками: дрібним кунячим хижаком і хижими птахами. У ситуації вільній від хижака полівка віддавала перевагу укриттям у рослинності. У присутності ласки полівка втікала на відкриту поверхню. У присутності боривітра полівки переходили в укриття та знижували рухливість. У присутності обох хижаків полівка вела себе так, як у присутності самотнього боривітра. Отже, полівки ризик загрози з боку хижого птаха сприймають більше, чим від ласки. Тому полегшення впливу якогось хижака може сприяти чотирирічному циклу полівок. Зміна мікросередовища через уникнення щелеп ласок може отримати кігті пернатого хижака [Korpimaki et al., 1996].

Два спеціалізовані на полівок хижаки (ласка і боривітер) та два хижаки широкого профілю (руда лисиця та здичавілий кіт) споживають у Англії 85% загальної біомаси полівок, а інші 10 хижаків ділять між собою решту полівок. Незначні докази циклічності чисельності полівок можна пояснити хижацьким пресом та узагальненим раціоном навіть для спеціалізованих видів полівок [Dyczkowski & Yalden, 2002]. Незважаючи на зменшення чисельності полівок через посилення сільськогосподарського виробництва полівки зустрічаються повсюдно у т. ч. у молодих хвойних деревостанах Чисельність полівок змінюється і не всі популяції мають помітну динаміку чисельності [Harris et al., 1995].

Полює бородата сова за допомогою слуху. Добре чує місцезнаходження полівок навіть під снігом, де їх успішно і добуває, занурюючись при цьому під сніг. Здається зовсім нелогічним, щоби такий великий птах спеціалізувався на добуванні зовсім маленьких полівок.

Великі сірі сови полюють переважно з присад, прислухаючись до звуків здобичі та спостерігаючи за надґрунтовим покривом. Під час полювання сова нахиляється і атакує на короткій відстані, як правило, не більше 50 м [Bull & Henjum,1990] визначили середнє значення висоти присади 10,5 м. Зрідка можуть полювати сидячи на землі або під час польоту.

Під час полювання великі сірі сови сідають на присади різної висоти, але зазвичай 3-5 м над землею, як на живі так і на сухі дерева [Duncan, 1997]. В районі Поліського заповідника висота присади була біля 6 м.

У місцях безлісих з наявністю добре розвиненого надґрунтового покриву, де можуть ховатись полівки, доцільно виставляти присади для сов. У якості присад можуть бути три зв’язані разом угорі або вкопані у землю жердини з невеликими бічними гілочками.

Бородатка полює переважно рано вранці та пізно ввечері, особливо взимку. Може бути активною також в інші години дня та вночі. Її бачать переважно всередині лісового масиву, але також сидячою на деревах уздовж квартальних просік і доріг. Зустрічі під час полювання більш рідкісні. Для полювання велика сіра сова частіше використовує присаду, щоб «сидіти і чекати», і здатна полювати з висоти присади приблизно на один метр над землею. Коли земля вкрита снігом, велика сіра сова може полювати лише на слух і часто занурюється в сніг, щоб зловити дрібних гризунів, які рухаються під ним на глибині до 30 см. У Поліському заповіднику у місцях гніздування зимові зустрічі майже відсутні, як і її сліди на снігу (фото 8 сліди). Хоча сова дуже велика, дрібні гризуни є їх основною здобиччю (від 80 до 90% раціону), а полівки або нориці є найважливішою їжею у Поліссі. Серед інших виловлених ссавців – щури, миші, землерийки, білки, кроти та ласки. Птахів відловлюють зрідка. Одного разу на гнізді бородатки у Поліському заповіднику була знайдена сойка. Дуже рідко хапаються жаби, ропухи, змії, комахи. Погадки темно-сірувато-чорні, компактні і дуже великі - 7,5-10см х 2,5-5см.

Загальновизнано, що великі сірі сови ведуть кочовий спосіб життя, з нерегулярним місцем гніздування та сталими у часі гніздовими партнерами. Птахи, як правило, лишаються на гніздування у місцях з високими запасами їжі. Середовища існування (або хабітат) часто помилково описують як старі високостовбурні ліси. Насправді сови частіше полюють у перелісках, на узліссях і на екотонах боліт з суходолом. Але у оптимальних умовах сови можуть займати те саме гніздо протягом кількох років. Здатні майже щорічно переселятися в інші гніздові локації. У Поліському заповіднику найбільш часті місця гніздування знаходились поблизу мезотрофних боліт, котрі щорічно прокошувались і періодично пропалювались у зимовий чи ранньовесняний періоди. При цьому мозаїчні пропалювання відбувались вздовж екотону болоту і суходільного лісу. Завдяки цьому екотон болота і лісу був розрідженим і зручним для полювання цієї сови з великими крилами.

Шлюбна поведінка включає годування, близьке перебування пар, що дуже рідко починає спостерігатись в кінці зими. Шлюбна поведінка – складний для спостереження процес, бо до місць гніздування на Поліссі бородатка прилітає пізно. Самець зазвичай наближається до самки, тримаючи в дзьобі їжу, яку передає самці, заплющивши очі. Самець вибирає можливі місця для гнізд і закликає самку криками. Після вибору попереднього місця для гнізда, оглядається кілька придатних гнізд. Ця сова у минулому переважно гніздилася у Поліссі в гніздах канюка (фото 9), у подальшому – яструба великого, на дахах бортей. Мабуть з причини того, що бородатка займала гнізда хижих птахів з оновленою гніздовою підстилкою, склалось помилкове уявлення про те, що цей вид, на відміну від більшості інших сов, здатний прибирати і оновлювати гнізда. Гніздяться сова може на різноманітних штучних спорудах (фото 10-11), у природних поглибленнях зламаних стовбурів (фото 12) чи в кронах із зламаними верхівками, рідко, на землі, на скелях або на вершинах стогів сіна [ Mikkola, 1983; Duncan & Hayward, 1994]. Гніздування можуть мати гніздові локалітети (3-5 гніздових пар) і створювати «розпорошені колонії».

Кладка складається з 2-5 яєць (в середньому 3 яйця), кожне з яких відкладається з інтервалом 1-2 дні. Інкубація починається з відкладання першого яйця і триває 28-29 днів (фото 13). Насиджування виконує самка, а самець забезпечує самку й молодняк їжею. Проведені спостереження у Поліссі дали змогу встановити, що успішність гніздування залежить від інтервалу часу добування самцем чергової полівки. У разі, коли на гнізді відсутній запас їжі переважно з полівок, то це вказує на малу біомасу полівок у природі, дощову несприятливу для полювання погоду й імовірність повної загибелі виводку.

Бородатки одновиводкові птахи, але здатні робити повторну кладку у разі загибелі першої. Самці та самки агресивно захищають гнізда та, як відомо, відганяють хижаків розміром до рисі. Одного разу рись у Поліському заповіднику знищила весь виводок бородатої сови, цей факт був встановлений шляхом огляду екскрементів рисі та наявності слідів її кігтів при вилізанні на дерево з бортю і гніздом сови.

Самка розриває їжу на дрібні шматочки і годує дитинчат. Молодняк (фото 14-15) залишає гніздо через 3-4 тижні, коли ще немає достатніх навичок для літання, але вміє добре лазити по гілках і нахилених стовбурах дерев. Молодняк переміщається у той бік, звідки прилітають з кормом батьки, тож поступово виводок переміщується у бік кормових біотопів. Однак птахи тримаються поблизу гнізда ще кілька місяців.

Бородата сова порівняно спокійно реагує на крики інших особин свого виду і фактично охороняє лише місця гніздування. Кормові оселища сусідніх гніздових пар можуть перекриватись. Бородатка спеціалізований і високорезультатний хижак, котрий здатний виловлювати полівок. Ця обставина зумовлює, що сови з часом змушені літати на полювання далі від гнізда. Щільність гніздових пар у роки з високою чисельністю полівок може бути високою. Є дані, що в оптимальних гніздових біотопах рясність може сягати 1 пари/58 га [Duncan, 1997].

Зі зміною ставлення до всіх хижих птахів незаконне переслідування сов зменшилося і в останні десятиліття фактично припинилося. Тим не менш, частково сприйняте збільшення популяції могло статися завдяки більш ефективному моніторингу та кільцюванню всіх хижих птахів [Saurola, 2009]. Часто висловлювання є лише суб’єктивними особистими думками, а не достовірною інформацією про бородатку і про програми збереження цього виду [Saurola, 2009].

Є багато прогалин у наших знаннях щодо екології, швидкості зникнення необхідних виду гніздових стацій з болотами, вересовищами і тому у нас ще недостатньо інформації для аналізу і формулювання обґрунтованих, комплексних стратегій управління та моніторингу. Останні публікації про знахідки бородатої сови на крайньому півдні у зоні лісостепу. Для визначення майбутнього бородатої сови у Поліссі тут недостатньо інформації від орнітологів, бо ми передусім повинні мати інформацію від теріологів про збереженість у майбутньому високих осередків полівок у місцях гніздування. Як не дивно, але вересовища, сінокосіння у минулому і низькоінтенсивний випас худоби сприяли створенню осередків високої чисельності полівок (фото 16 – поверхневі нори полівок у вересі). Але потрібної інформації щодо прогнозування майбутнього для бородатої сови і як будуть змінюватись всі складові екосистем зі зміною системи господарювання, а також клімату, дуже складно прогнозувати. Щоб заповнити прогалини наукової інформації та апробувати спеціальні заходи охорони з порятунку боліт (фото 17-18), збереження кормової бази потрібні кошти і проект.

У Північній Америці мають місце більш тривалі пожежонебезпечні періоди, котрі накопичують багато палива, і приводять до більш руйнівних лісових пожеж, у тому числі нехарактерно великих «мегапожеж». Види дикої природи, пов’язані з ранньо чи пізньосукцесійною стадією бореального лісу, можуть бути особливо вразливими до втрати середовища проживання внаслідок зміни режиму пожеж. Для прикладу, сова велика сіра вид, що знаходиться під загрозою зникнення в штаті Каліфорнія, зазвичай гніздиться на великих деревах у добре затінених лісах поруч із гірськими луками.

Пожежі за винятком «мегапожеж» (фото 19), для бородатої сови корисні, бо вони через рік приводять до створення мозаїчного з перелісками ландшафту багатого на полівок. Вплив катастрофічних за площею і інтенсивністю добре вивчений у північній Америці. Так пожежа 2013р. на площі 104 тис. га у Йосемітському національному парку у Каліфорнії спалила четверту частину ареалу виду у цьому регіоні. Прогнозувалось скорочення чисельності сов, але сови неочікувано виявились стійкими до пожеж і їх чисельність навіть зросла через 3 роки після пожежі як всередині, так і поза периметром пожежі, що свідчить про те, що інші фактори, окрім пожежі, ймовірно, були сприятливими для великих сірих сов у роки після пожежі (Siegel et al., 2019). Бородата сова займає порівняно вузьку нішу середовища існування, що було однією з причин надання статусу найбільш вразливого до змін клімату. Пожежа може знищити придатні для гнізд дерева (Siegel et al., 2014).

Пожежі на півночі Центрального Полісся 2020р. (фото 20) незаперечно засвідчили, що цей регіон теж входить в новий пожежний режим з мінімізацією попереднього близького до природного режиму дрібних мало інтенсивних пожеж, з цільовими весняними пропалюваннями, впливом випасу великої рогатої худоби, до режиму мегапожеж. Отже, для бородатої сови створюються нові умови і необхідні спеціальні польові дослідження по цьому виду стосовно реакції бородатої сови на мегапожежі. Як відомо, пожежні режими швидко змінюються і в Європі і в Північній Америці у межах ареалу великої сірої сови [Dennison et al. 2014;Westerling 2016]. Мегапожежі – це пожежі площею понад 10 тис. га [Stephens et al. 2014], які ще не відбулись у районі Поліського чи Рівненського заповідників, але вже трапились у Чорнобильському та Древлянському заповідниках. Зміни клімату, втрата накопиченого історичного досвіду, реформи 2023-2024 рр. і скорочення чисельності лісової охорони, пожежної служби загальної чисельності працівників лісового господарства свідчать про високі перспективи виникнення мегапожеж у великих лісових масивах півночі Центрального Полісся. Вважається, що види пізньосукцесійного бореального лісу особливо вразливі до втрати середовища проживання внаслідок цих змін [Stephens et al. 2016], хоча нещодавні емпіричні спроби оцінити наслідки мегапожеж каліфорнійської плямистої сови (Strix occidentalis), дали суперечливі результати та тлумачення [Lee, 2018]. На думку автора насправді бородата сова вразлива до мегапожеж, бо останні з часом створюють високі щільності полівок, але не лишають деревостанів і погіршують умови гніздування.

Велика сіра сова вразлива до зміни пожежного режиму, зокрема до збільшення частоти мегапожеж. Так, для Каліфорнії цей вид рідкісний з чисельністю менше ніж 100 пар [Wu et al., 2016]. Було доведено, що оселища виду в Каліфорнії є дещо різноманітнішими, ніж вважалося раніше [Wu et al., 2015], гніздяться сови на великих зламаних верхівках хвойних корчів у густих лісових насадженнях, які примикають до гірських луків (Keane et al. 2011). Більшість гнізд знаходилися в межах насаджень з зімкнутістю намету (крон) >60% (середнє значення = 81,5%), що, ймовірно, важливо для забезпечення теплового затінення для пташенят [Beck & Smith, 1987] і наявності гілок, де молодняк може лазити та сидіти, перш ніж буде здатним літати [Bull & Henjum, 1990]. Нарешті, більшість гнізд знаходилися в межах 300 м від екотону лісу, де сови зазвичай шукають їжу (дрібних ссавців) [Reid, 1989]. Отже, у Північній Америці ситуація з гніздовими оселищами схожа на поліську, коли вид вимагає мозаїчного ландшафту, котрий створюється невеликими пожежами. Гніздові біотопи можуть бути добре представленими саме по периметру мегапожежі.

Наявність пралісів і великих дерев-корчів з тіньовим затінком крони та прилеглим відкритим простором з заростаючих лісосік, луків-боліт з достатніми запасами кормів, обумовлює те, що цей вид як в Поліссі, так і в Сьєрра-Неваді (Північній Америці), на гніздуванні зустрічається у відносно вузькій ніші середовища проживання. Ця обставина була однією з причин класифікації виду як найбільш вразливого до зміни клімату [Siegel et al., 2014). Польові спостереженя у районі Поліського заповідника теж підтверджують вразливість цієї сови до потепління. У період спеки ці сови знаходяться в стані близького до теплового стресу з розставленими в боки крилами і ознаками важкого дихання. В спеку бородата сова не здатна до полювання і в цей час ймовірно, що знижується і активність полівок, котра теж є причиною того, що зменшується добова протяжність полювання цієї сови і, відповідно, менша кількість добутих полівок.

Установка гніздових платформ є поширеним заходом охорони бородатої сови майже на всьому ареалі цього виду. Ці сови охоче заселяють різноманітні гніздові платформи (Опыт Беларуси…). Птахи частіше використовують покинуті гнізда яструба великого або канюка. Доступність гнізд цих видів дозволяє вибирати місця гніздування. Гніздиться переважно у глибині лісових масивів, але є повідомлення про добування полівок переважно неосілими кочовими особинами на сільськогосподарських землях. Але в районі Поліського заповідника бородата сова в околицях сіл, на городах чи інших землях сільськогосподарського призначення, за рідкісним винятком, не реєструється і такі стації не можна розглядати, як кормові.

Але в умовах бореальних лісів Полісся для збереження популяцій хижаків, котрі спеціалізуються на добуванні полівок, варто створювати високі щільності популяцій дрібних гризунів. Депресія популії дрібних гризунів у заповідниках півночі Центрального Полісся створює ризики для великої кількості хижаків від ласки і горностая до бородатої сови. Завдяки своїй багаточисельності і широті біотичного поширення дрібні гризуни є важливою частиною майже будь-якої лісової екосистеми. Вони складають важливу групу тварин, яка з'єднує рівень травоїдних тварин з вищими трофічними рівнями, що є вкрай важливою функцією при трофічному відновленні екосистем (ревайлдингу). Дрібні гризуни переносять різні інфекційні захворювання, небезпечні для здоров'я людей, домашніх і диких тварин (трихінельоз, лептоспіроз, кліщовий енцефаліт, хвороба Лайма, та ін.). Перенесення збудників хвороб відбувається активним (продукти виділення) або пасивним (ектопаразити та ендопаразити) шляхами. Потенціал їх розмноження високий. Поширення захворювань відбувається через велику чисельність гризунів, їх високу рухливість, контакти з людиною, домашніми і дикими тваринами. Тому їх чисельність завжди намагаються контролювати [Margaletic, 2003].

Ризик зникнення цього виду в невеликому острівцевому ареалі у Поліссі за умов потепління теж присутній. Тому науковці повинні пропонувати проекти по збереженню, оскільки ці пропозиції демонструють зовсім іншу реальність, чим є у наш час в наукових публікаціях. Тут доречно навести приклад, щодо фінансування затрат по окремих видах тварин згідно Директиви про середовище існування. Найбільше коштів потрачено на бурого ведмедя та сірого вовка. При цьому виживання жодного з цих видів зараз не викликає занепокоєння. У наш час знову в Україні піднімається питання щодо охорони вовка. Вовк і бородата сова в однаковій мірі харизматичні види, з тою різницею, що вовк вже доволі «розкручений і впізнаваний» вид, а бородата сова ще ні.

що перебувають під загрозою зникнення, працюють краще, якщо їх підтримує цільова громадськість, неурядові організації та природоохоронні фонди для збору коштів, розробки політики або програм збереження. Як наслідок, ефективні комунікаційні кампанії природоохоронців мають першочергове значення [Caro, 2010]. Через величезну кількість видів, що викликають занепокоєння щодо збереження, стало загальноприйнятою практикою зосереджуватися на певних видах як замінниках для досліджень і програм збереження, будь то для дослідницьких чи комунікаційних цілей [Caro, 2010].

Типи сурогатних видів - індикаторні, ключові, парасолькові та флагманські. Види-індикатори швидко реагують на мінімальні зміни в навколишньому середовищі або втрату біорізноманіття. Ключові види відіграють важливу екологічну роль у цілісності структури та функціонування екосистеми [Simberloff, 1998]. Парасолькові та флагманські види в основному використовуються як інструменти для збереження. Основне призначення парасолькових видів – захист біорізноманіття. Дійсно, ці види зазвичай мають великий ареал проживання, тому їх охорона є корисною для видів, які спільно живуть у їхньому середовищі [Lorimer, 2007]. Нарешті, флагманські види використовуються для підвищення обізнаності громадськості про проблеми збереження та/або сприяння збору коштів [Lorimer, 2007] шляхом зосередження заходів щодо збереження та комунікації на видах, які людей хвилюють. Подібно до парасолькових видів, флагманські види, як правило, є великими тваринами, які часто вибираються на основі рівня їхньої загрози [Clucas et al., 2008]. Крім того, було запропоновано, що флагманські види є небіологічними сурогатними групами, які зосереджуються на ознаках виду замість самого виду. Є види, котрі можуть бути парасольковими і флагманськими видами [Verissimo et al., 2011; Bowen-Jones & Entwistle, 2002]. Такі види отримали назву «флагманські парасольки» [Caro, 2010].

Європейські бьордвочери вважають бородату сову разом з сичиком-горобцем і волохатим сичиком, тетеруковими птахами одними з найбільших престижних видів для спостережень. Поїздка в Скандинавські країни для європейців буде мати набагато більшу вартість, і тому в регіоні Поліського чи Рівненського заповідників є гарні перспективи для бьордвочертурів по бородатій сові та інших перспективних видах птахів. Цей вид досить спокійно ставиться до обережного спостереження і навіть фотографування. Ліси з інтенсивним веденням лісового господарства і заростаючі суцільні зруби є добрими локаціями для спостереження за бородатою совою і не мають таких строгих обмежень, як території заповідників. Завдяки штучному створенню підвищених концентрацій полівок можна організувати бьордвочер-тури для спостереження і фотографування цих сов. Такі експериментальні роботи з організації підгодівлі полівок у поліетиленових пляшках об’ємом 1,5л з прорізаними отворами і закладеним туди зерновим кормом дали гарні результати. Вздовж узлісся і на вересово-молієвих пустищах були викладені біля 100 пляшок з кормом і в цей рік тут загніздилась пара бородаток, котра успішно виростила двоє пташенят. Після призупинення підгодівлі бородата сова тут перестала гніздиться.

Бородата сова – красивий харизматичний птах, вона є символом Поліського природного заповідника та емблемою-гербом канадського штату Манітоба. Цей птах, на відміну від пугача, майже невідомий в Україні. Бородатка викликає трепет ї хвилювання у всіх, хто з нею зустрічається. У сухому науковому стилі про бородатку писати не можна. Вона має дуже гарне вбрання і зливається з лишайниковим лісом. Сова-хмара, туман, чорна, бородата, велика сіра, сова-привид (фантом), лапландська, попеляста, інколи кажуть сова у сажі або сажна… Вона головна у гонитві за полівкою, але ця ніша для неї звужується і може закриться. У Каліфорнії ситуація з великою сірою совою майже ідентична до поліської, але там у цієї сови багато прихильників і фанатів.

Харизматична тварина відносно новий термін і природоохоронна спільнота до «харизматичних» видів стала відносити види, які мають символічну цінність для людського населення, чия привабливість може бути використана природоохоронцями, щоб викликати співчуття, а отже, і фінансування. По суті, це і бізнесовий підхід, коли тварини допомагають «отримувати фінансову підтримку». Фактори, які визначають цю харизму, включають «впізнаваність» (слава); «соціально-економічні упередження» (репутація тварини); «естетика» (приємний зовнішній вигляд); «потенціал генерувати задоволення» (таємнича поведінка викликає зацікавлення). Бородата сова, птах-привид, відповідає всім цим вимогам.

Переважна більшість харизматичних видів мегафауни знаходяться під загрозою зникнення через надмірне полювання, торгівлю на чорному ринку, зміну клімату, руйнування середовища існування. Харизматичні види часто використовуються як флагманські види в проектах збереження, оскільки вони здатні впливати на почуття людей. Тому бородатка здатна добре рекламувати різні проекти від збереження боліт, вересовищ, природної мозаїчної рослинності, гідрологічних і ревайлдингу (трофічного відновлення).

Спроби відновити винищену харизматичну мегафауну в екосистемах вже мають довготривалу історію і невисокий результат. Бородата сова в цьому плані унікальний птах. З одного боку він має вкрай консервативну поведінку і продовжує гніздуватись в тайговому ландшафті, не навчився остерігатись людини, незважаючи на її відстріл мисливцями, але разом з тим вид почав ефективно використовувати заростаючі лісосіки для полювання на нориць-полівок і досі ефективно ще протистоїть змінам клімату. Тому проекти по бородатій сові можуть демонструвати успішність, і більше того, завдяки штучному створенню підвищених концентрацій полівок можна організувати бьордвочер-тури для спостереження і фотографування цих сов. Такі експериментальні роботи з організації підгодівлі полівок у поліетиленових пляшках об’ємом 1,5л з прорізаними отворами і закладеним туди зерновим кормом дали гарні результати. Вздовж узлісся і на вересово-молієвих пустищах були викладені біля 100 пляшок з кормом і в той рік тут загніздилась пара бородаток, котра успішно виростила двоє пташенят. Після призупинення підгодівлі бородата сова тут перестала гніздиться.

Поширене в суспільстві уявлення про екотуризм – це спостереження за харизматичними видами у дикій природі, але можливості для цього вкрай обмежені, хоча така практика збільшує сприйняття біорізноманіття та посилює туристичну привабливість території [Higham, 2007]

Харизма є суперечливим терміном і підходом в охороні, оскільки це може змусити зосередити програми охорони та дослідження на видах, які не є найбільш актуальними в екологічному відношенні. Громадськість і природничі фонди можуть недооцінювати можливість втрати біорізноманіття і особливо втрати нехаризматичних видів, які потребують збереження [Zanin et al., 2014; Brodie, 2009]. Але природоохоронна практика виявилась іншою і її потрібно враховувати.

Бородату сову потрібно більше використовувати для інформаційних заходів, для спілкування і у т. ч. через сторінку заповідника. Управління дикою природою потребує освіченого і обізнаного суспільства. Тому пріоритетним має бути запровадження якісної екологічної освіти у шкільні програми.

Бумар Г. 2003. Поширення сови бородатої (Strix nebulosi) на півночі Житомирщини. Матер. ІІ Міжнародної наукової конференції «Молодь у вирішенні регіональних та транскордонних проблем екологічної безпеки (м.Чернівці, 14-15 травня 2003р.). Чернівці: 40-42.

Горбань І., Бумар Г. 2003. Експансія сови бородатої (Strix nebulosа) в Україні. Вісник Львівського університету, серія біологічна. 33:117-126.

Гриб О.В., Кузьменко Ю.В. 2018. Гніздування сови бородатої Strix nebulosа (Forster, 1772) на південній межі Полісся в Житомирській області. Сборник научных трудов Азово-Черноморской орнитологической станции. 21: 95-101.

Гричик В.В. 2015. Бородатая неясыть, Красная книга Республики Беларусь. Животные: редкие и находящиеся под угрозой исчезновения виды диких животных. 4-е изд. Минск: 109-110.

Демянчик В.Т., Гайдук В.Е. 1981. Гнездование бородатой неясыти (Strix nebulosa Forst) в Белорусском Полесье. Известия АН БСССР. Серия биологических наук. №5:115-116.

Демянчик В.Т. 1988. Мотивация браконьерства в отношении соколообразных и совообразных птиц и ее изучение. Тез.докл.12-й Прибалт. Орнитол. Конф. Вильнюс: 68-69.

Демянчик В.Т. 1990. Распределение и численность бородатой неясыти Strix nebulosа в западной части БССР. Обзорная информация. Серия 87.227.07. Охрана животных. Охраняемые животные Белоруссии. Минск: 9-18.

Демянчик В.Т. 1991. Функционально-генетическая классификация факторов антропогенного воздействия на сов. Мат. 10-й Всесоюзн. Орнитол. Конф. Ч.2. Кн.1.Витебск:189-190.

Демянчик В.Т. 1993. Поселение бородатой неясыти Strix nebulosа в искусственных гнездах Беларуси. Обзорная информация. Охраняемые животные Белоруссии.. Охраняемые животные Белоруссии. Минск: 24-26.

Добринський О.В., Журавчак Р.О., Франчук М.В., Химин М.В. 2013. Сучасний стан сови бородатої Strix nebulosa на території Рівненської області.Troglodytes. Праці західноукраїнського теріологічного товариства. 4. Львів: 23-30.

Домашевский С.В. 2004. Бородатая неясыть Strix nebulosi в Киевском Полесье. Вестник зоологии. 38.2:20.

Домашевский С.В. 2009. Расселение бородатой неясыти в Украинском Полесье. Совы Северной Евразии: экология, пространственное и биотопическое распределение. М.:126-127.

Домашевський С.В., Бумар Г.В. 2009. Сова бородата. Червона книга україни. Тваринний світ. За ред. І.А.Акімова. К. Глобалконсалтинг:469.

Домашевский С.В., Гащак С.П., Чижевский И.В. 2012. Дневные хищные птицы и совы Чернобыльской зоны отчуждения (Украина). Беркут. Чернівці. 21.1-2:64-81.

Домашевський С. Нові види сов Чорнобильського заповідника. https://wownature.in/ua

Домбровский В.Ч. 2020. Хронология гнездования пары бородатых неясытей (Strix nebulosa) в Припятском Полесье (Южная Беларусь): самое раннее начало насиживания и самый крупный для региона размер выводка. Subutteo. Белорусский орнитологический бюллетень. 2020. Т.12: 44-51.

Жила С.Н. 1991. Гнездование бородатой неясыти на территории Полесского заповедника. Вестник зоологии. 1991. 2: 84-85.

Жила С.М. 1995. Сучасний стан популяцій рідкісних видів птахів. Мат.VІ наради орнітол. Західної України. Львів-Чернівці:57-58.

Жила С.М. 1997. Успішність гніздування бородатої сови в Поліському заповіднику. Заповідна справа в Україні. 3(2): 64-65.

Жила С.М., Кузьменко Ю.В. 1998. Біотопічний розподіл та особливості обліку деяких рідкісних видів сов Поліського заповідника. Роль охоронних природних територій у збереженні біорізноманіття. Канів: 180-181.

Ивановский В.В., Шамович Д.И. 2015. Экология гнездования бородатой неясыти Strix nebulosi в Северной Белоруссии. Русский орнитологический журнал. 24. Экстренный выпуск 1100: 319-324.

Козлович В.Б. 2019. В Ивацевичах появится необычная композиция: бородатая неясыть с птенцами. https://www.sb.bv>articles>v-ivat

Кропачева Ю. Е., Н. Г. Смирнов, С. Зыков. 2019. Рацион бородатой неясыти, Strix nebulosa, при разных уровнях численности добычи в гнездовой период.Российский экологический журнал. 50(1):43-49.

Кузьменко Ю. 2018. Бородата сова Strix nebulosа (Strigiformes, Strigidae) - гніздування та розмноження у Поліському природному заповіднику, Україна. Вестник зоологии.52(3): 257-262.

Мищенко М.О. 2004. Гнездование бородатой неясыти Strix nebulosa на территории Киевской области на протяяжении двух лет. Вестник зоологии. 38(2):36.

Хлебешко В.Н., Цицюра В.К. 1993. Фенология гнездования птиц северо-востока Житомирского Полесья. Житомир:38.

Цицюра В.К., Хлебешко В.Н., Кандауров В.В. 1993. Гнездование бородатой неясыти на севере Овручского района. Вестник зоологии. 27.3:88.

Яремченко О. А., Шейгас И.М. 1991. Бородатая неясыть Strix nebulosi в Полесском заповеднике. Вестник зоологии. 25(5):86.

Велика хижа й… бородата. Чорнобильський радіаційно-екологічний заповідник біосферний. https://m.facebook.com/218100052080423/posts/821484945075261/

Неясыть бородатая (Strix nebulosa). Кугакаука барадатая (раней – Няясыць барадатая) – Фауна Беларуси. https://gurkov2n.jimdofree/com>н...

Опыт Беларуси по привлечению бородатой неясыти… - pinterest.de https://www/- pinterest.de>pin

Beck T.W., & R.A. Smith. 1987. Nesting chronology of the great gray owl at an artificial nest site in the Sierra Nevada. Journal of Raptor Research. 21: 116-118.

Beck T.W., & J.Winter. 2000. Survey protocol for the Great Gray Owl in the Sierra Nevada of California. USDA Forest Service. Vallejo, CA, USA.

Bowen-Jones E. & Entwistle A. 2002. Identifying appropriate flagship species: the importance of culture and local contexts. Oryx. 2002;36: 189–195.

Brodie JF. 2009. Is research effort allocated efficiently for Conservation? Felidae as a global case study. Biodivers Conserv. 2009;18: 2927–2939.

Bull E.L., & M.G. Henjum. 1990. Ecology of the Great Gray Owl. USDA Forest Service General Technical Report PNW-GTR-265, Portland, OR, USA.

Bull E.L., & J.R. Duncan. 2020. Great Gray Owl (Strix nebulosa), version 1.0. In Birds of the World (S. M. Billerman, Editor). Cornell Lab of Ornithology, Ithaca, NY, USA. https://doi.org/10.2173/bow.grgowl.01

Caro T. 2010. Conservation by proxy. Washington, Covelo, London: Island Press.

Cheveau M., Drapeau U., Imbeau L., Bergeron Y. 2004. Owl winter irruptions as an indicator of small mammal population cycles in the boreal forest of eastern North America. Oikos,107(1): 190-198.

Christensen P., & Hornfeldt B. 2003. Long-Term decline of vole populations in northern Sweden:a test of the destructive sampling hypothesis. Environmental Science/ doi:10.1644/BBa-014

Clucas B., McHugh K, Caro T. 2008. Flagship species on covers of US conservation and nature magazines. Biodivers Conserv.17: 1517-1528.

da Luz Mathias M., Hart E.B., Ramalhinho G., Jaarola M. 2017. Microtus agrestis (rodentia: cricetidae). Mammalian Species 49(944): 23-39.

Dennison P.E.S. C.Brewer J. D. Arnold, M. A. Moritz. 2014. Large wildfire trends in the western United States, 1984–2011. Geophysical Research Letters. 41:2014GL059576.

Dyczkowski J., & Yalden D.W. 2002. An estimate of the impact of predators on the British Field Vole Microtus agrestis population. Mamall review. https://onlinelibrary.wiley.com/doi/abs/10.1046/j.1365-2907.1998.00032.x

Duncan J.R. 1987. Movement strategies, mortality, and behavior of radio-marked Great Gray Owls in southeastern Manitoba and northern Minnesota: 101-107.

Duncan J. R. 1997. Great gray owls (Strix nebulosa nebulosa) and forest management in North America: A review and recommendations. 31 (20): 160-166.

Gary R. G., Newsome S.D., Willard D.E., Grosshuesch D.A., Wurzel W.W., Fogel M.L. 2012. Nutritional stress and body condition in the Great Gray Owl (Strix nedulosa) during winter irruptive migrations. Canadian Journal of Zoology. 8(4):165-184.

Hayward G.D. 1994. Conservation status of Great Gray Owls in the United States. Pages 202-206 in G.D. Hayward and J. Verner [TECH. EDS.].

Higham J.E.S. 2007. Critical issues in Ecotourism: Understanding a complex tourism phenomenon. Oxford: Elsevier Butterworth-Heinemann: 76-77.

Keane J. J., H. B. Ernest, J. M. Hull. 2011. Conservation and management of the Great Gray Owl 2007–2009: Assessment of multiple stressors and ecological limiting factors. National Park Service, Yosemite National Park and U.S. Forest Service, Pacific Southwest Research Station Interagency Report. Davis, CA, USA.

Klok C., & de Roos A.M. 2007. Effects of vole fluctuations on the population dynamics of the population dynamics of the barn owl Tyto alba. Acta Biotheoretica 55(3): 227-241.

Korpimaki E., Koivunen V., Hakkarainen H. 1996. Microhabitat use and behavior of voles under weasel and raptor predation risk: predator facilitation? Behavioral Ecology.7(1): 30-34.

Lorimer J. 2007. Nonhuman charisma. Environ Plan D Soc Sp.25: 911-932.

Margaletiс. J. 2003. Small rodents in the forest ecosystem as infectious disease reservoirs]. Acta Med Croatica. 57(5): 421-426.

Mendelsohn B., & Ernest H. Great Gray Owls. http://www.wildlifegenetichealth.org

Mikkola H. 1983. Owls of Europe. Buteo Books, Vermillion, SD U.S.A.

NERO R.W. 1980. The Great Gray Owl--phantom of the northern forest. Smithsonian Inst. Press, Washington, DC U.S.A. --aNt) H.W.R. COLLAND. 1981. High mortality of Great Gray Owls in Manitoba--winter 1980-81. Blue Jay 39:158-165.

NERO R.W., H.W.R. COPLAND & J. MEZIBROSKI. 1984 The Great Gray Owl in Manitoba, 1963-1983. BlueJay 42:130-151.

North M.P., M.W. Schwartz, B.M. Collins, and J.J. Keane. 2017. Current and projected condition of mid-elevation Sierra Nevada forests. In The California Spotted Owl: A Technical Assessment of Its Current Status (J.Verner, K. S. McKelvey, B. R. Noon, R. J.Gutierrez, G. I. Gould Jr., T. W. Beck (Editors). 2017. General Technical Report PSW-GTR-254, Pacific Southwest Research Station, USDA Forest Service, Albany, CA, USA: 109-157.

Ratliff R.D. 1985. Meadows in the Sierra Nevada of California: State of knowledge. USDA Forest Service General Technical Report PSW-84. Pacific Southwest Forest and Range Experiment Station, Berkeley, CA, USA.

Reid M.E. 1989. The predator–prey relationships of the Great Gray Owl in Yosemite National Park. U.S. Department of the Interior, Cooperative National Park Resources Studies Unit Report 35, Davis, CA, USA.

Saurola Р. 2009. "Bad News and Good News: Population Changes of Finnish Owls During 1982–2007," Ardea, 97(4): 469-482.

Siegel R.B., P. Pyle, J.H. Thorne, A.J. Holguin, C.A. Howell, S. Stock, M. Tingley. 2014. Vulnerability of birds to climate change in California’s Sierra Nevada. Avian Conservation and Ecology. 9:7.

Siegel R.B., Eyes S.A., Tingley M.W.,… Rich A.C. 2019. Short-term resilience of Great Gray Owls to a megafire in California, USA. The Condor, 121(1)/ https://doi.org/10.1093/condor/duy019

Simberloff D. 1998. Flagships, umbrellas, and keystones: is single-species management passe in the landscape era? Biol Conserv. Elsevier; 1998;83: 247–257.

Stephens S.L., N. Burrows, A. Buyantuyev, R.W. Gray, R.E. Keane, R. Kubian, S. Liu, F. Seijo, L. Shu, K.G. Tolhurst, J.W. van Wagtendonk. 2014. Temperate and boreal forest mega-fires: Characteristics and challenges. Frontiers in Ecology and the Environment. 12: 115-122.

Stephens S.L., J.D. Miller, B.M. Collins, M.P. North, J.J. Keane, S.L. Roberts. 2016. Wildfire impacts on California Spotted Owl nesting habitat in the Sierra Nevada. Ecosphere. 7:01478.

Sulkava S. 2008. The Great Gray Owl (Strix nebulosi) in the Changing Forest Environment of northern Europe. Environmental Science, Biology. https://www.semanticscholar.org/paper/THE-GREAT-GRAY-OWL-(STRIX-NEBULOSA)-IN-THE-CHANGING-Sulkava/681ef148b425b6f7fceb9c24c359b41446622f76

Westerling A.L. R. 2016. Increasing western US forest wildfire activity: Sensitivity to changes in the timing of spring. Philosophical Transactions of the Royal Society, Series B 371:20150178.

Verissimo D., MacMillan D.C., Smith R.J. 2011. Toward a systematic approach for identifying conservation flagships. Conserv Lett. 4: 1-8.

Wu J.X., R. B.Siegel, H.L. Loffland, M.W. Tingley, S.L. Stock, K.N. Roberts, J.J. Keane, J.R. Medley, R. Bridgman, C. Stermer. 2015. Diversity of nest sites and nesting habitats used by Great Gray Owls in California. Journal of Wildlife Management. 79: 937-947.

WINTER, J. 1986. Status, distribution and ecology of the Great Gray Owl (Strix nebulosa) in California. M.A. thesis, San Francisco State Univ., San Francisco, CA U.S.A.

Wu J.X., H.L.Loffland, R.B.Siegel, C. Stermer. 2016. A Conservation Strategy for Great Gray Owls (Strix nebulosa) in California. Interim version 1.0. The Institute for Bird Populations and California Partners in Flight. Point Reyes Station, CA, USA.

Zanin M, Palomares F, Brito D. 2014. Review What we (don’t) know about the effects of habitat loss and fragmentation on felids. Oryx. 49: 96–106.