ПОЛІСЬКИЙ ПРИРОДНИЙ ЗАПОВІДНИК

Фотопастки в Україні поступово стають одним з основних методик моніторингу та спостереження за дикою природою. Ці пристрої зазвичай фіксують присутність тварин за допомогою активованого пасивного інфрачервоного датчика руху. Вони є одним із найпопулярніших методик в сучасних дослідженнях дикої природи, зокрема в області екології наземних хребетних [Meek et al., 2014]. Камери можуть записувати моделі активності та використовувати їх для визначення щільності, чисельності та різноманітності видів (фото 1), поведінки (фото 2) [Rowcliffe et al., 2014], використання середовища існування (фото 3) [Rovero et al., 2013], виявлення рідкісних видів у спільноті [Thomas et al., 2020]. Фотокамери можна використовувати для кількісного визначення багатьох екологічних параметрів і для вивчення таких тем, як поділ ніш, використання середовища існування [Smith et al., 2020]. Вони також є основним інструментом моніторингу видів в екосистемах з високою природоохоронною цінністю, таких як Серенгеті [Swanson et al., 2015] і, ймовірно, Чорнобильського радіаційно-екологічного біосферного заповідника. Потім ці дані можна використовувати для оцінки результативності опитування [Kays et al., 2020] та для управління. Насправді фотопастки навіть при масовому їх використанні дають вибірку з дуже малої території. Для наочності і більш кращого розуміння цієї проблематики фотопастки можна порівняти з тим, що ми намагаємось розгледіти якийсь малюнок по маленьких відкритих отворах-точках.

Різні фактори можуть впливати на кількість видів, виявлених фотопастками, а також на швидкість відлову (відношення отриманих фотографій окремих особин виду до тривалості знаходження камери в робочому стані) [Rovero & Marshall, 2009]. Швидкість відлову є корисним індексом для оцінки чисельності та різноманітності [Rowcliffe et al., 2014]. Мінімальне зусилля відлову є ще одним важливим фактором для оцінки популяції [Si et al., 2014]. MTE означає кількість днів фотокамери, необхідних для реєстрації видів, що представляють інтерес, у певній місцевості, і значно варіюється в різних дослідженнях [Si et al., 2014]. У наш час Полісся поступово заселяє шакал і методики виявлення цього нового виду за слідами, виявились більш ефективними у порівняні з фотопастками. Тому фотопастки доцільно використовувати разом з іншими методиками.

Забезпечення заповідників України достатньою кількістю фотопасток і їх неминуча втрата через розкрадання залежить від можливостей фінансування. На даний час більшість наших заповідників не мають достатньої кількості фотопасток. Достатня кількість фотопасток є ключовим фактором щодо ймовірність виявлення та встановлення чисельності населення [Foster & Harmsen 2012]. Взаємодія між цими факторами дає нам чудову можливість дослідити взаємозв’язок між тривалістю відлову, кількістю камер, оцінками насиченості. Інформації на цю тему в науковій літературі більш, чим достатньо.

У Європі і Україні багатьом рідкісним видам загрожують різні фактори негативного впливу, такі як переслідування, зміна клімату, забруднення, втрата середовища проживання та полювання. Неприпустимо життєздатні чисельні популяції намагатись вносити в Червону книгу, бо це відразу ж знижує статус і Червоної Книги, і рідкісних видів. Фотопастки можуть надати інформацію для створення національних планів управління певними видами.

У наш час в черговий раз ставиться питання про посилення охорони вовка. Представлені фото з фотопастки вовка добре ілюструють сучасну ситуацію з видом в Україні. Так, 24.03.2024р. в 10.09 ранку статевозрілий поодинокий вовк (фото 4) відносив в зубах шматок жертви. Повернувся у зворотному напрямі о 10.36 (фото 5), що вказує на досить далеку відстань транспортування жертви невстановленого виду чи її частини. Хижак рухався в один бік і у зворотний в ненастороженому стані, з дещо опущеною головою та розведеними у боки вухами, що демонструє стан особливого задоволення, розважливості і спокою. Друге фото ще добре демонструє техніку вовчої ходи, хоча це часто називають бігом. Коли три кінцівки вовка тримаються землі, це переконливе свідчення того, що під час найбільш поширеної техніки ходи цього виду «зі слідами в одну лінію», коли відбитки задніх лап точно потрапляють в передні, вовк іде, а не біжить. В давні часи існувала спеціальна техніка у поліських ходаків з палицею, котра копіювала вовчу ходу. Старожили-ходаки казали, що коли йдеш лісом, то ти повинен всіх бачити і все чути, але тебе ніхто не повинен бачити і не повинен чути. Палиця давала змогу використовувати силу м'язів рук для штовхання тіла людини уперед. Друге фото добре демонструє, що вовчий живіт наповнений їжею і трішки випинається назовні. Вовчий живіт – це досить зручна ємкість для перенесення їжі виводку. Вовки далі просто відригують уже частково перетравлену їжу цуценятам. Вовчі м'язи на фото максимально розслаблені, що разом з потраплянням в один відбиток передніх і задніх лап при пересуванні, робить вовчу ходу енергетично дуже заощадливою.

Я свого часу вчився техніці «вовчої» ходи у ходака з палицею і максимальним розслабленням м'язів-антагоністів, котрі не беруть участі в пересуванні. Початкові результати були маловтішні і повністю оволодіти такою технікою мені вдалось лише через три роки постійних походів. Дуже втомлена людина інтуїтивно починає йти вовчою ходою з частковою втратою здатності тримати рівновагу. Поява вовків на шляхах часто використовуваних людиною в світлу частину доби за межами світанку і вечора свідчить про те, що вовки втрачають обережність, людина для них вже становить значно меншу загрозу. Поодиноких вовків, котрі розселяються і десь на певний час оселяються без створення власної зграї і розмноження стало останнім часом значно більше. Це резерв територіальних статевозрілих вовків. Відповідно при одних і тих самих кормових ресурсах результативність розмноження і розмір зграй зменшуються, що і спостерігається в Поліссі. Фотографії дають змогу ще й оцінити фізіологічний стан, періоди линяння, добову активність.

Оцінка взаємодії людини та дикої природи в широких просторових і часових масштабах є важливою для включення цієї інформації в управління та збереження дикої природи [Frank et al., 2019]. Взаємодії з людиною є складними і їх складно узагальнювати [Tablado & Jenni, 2017; Zimmermann et al., 2021]. Фотопастки дають змогу створювати великі масиви даних, і покращувати розуміння просторово-часових взаємодій людини та вовка.

В наукових проектах накопичення просторово-часової інформації з використанням фотопасток стали популярними з причини неінвазивності та економічності цієї методики [Glover-Kapfer et al., 2019; Rowcliffe et al., 2014]. Зокрема, дослідження в галузі рекреаційної екології, які прагнуть зрозуміти складну взаємодію видів і людей у просторі та часі, виграють від такого підходу, оскільки великі просторово-часові дані з дикої природи та людської діяльності можна аналізувати одночасно. Поки що оцінки взаємодії людини і диких тварин за допомогою фотопасток були обмежені положеннями про захист даних, тобто особистими правами та дорогими ручними процесами ідентифікації [Lupp та ін., 2021; Reilly et al., 2017]. Використання автоматизованого виявлення об’єктів значно скоротило б часові та фінансові витрати в цій сфері та додатково полегшило б дотримання правил захисту даних. Насамкінець, фотопастки дають змогу робити екологічно-освітню роботу наших заповідників більш результативною, з використанням візуальної інформації та місцевих прикладів.

СПИСОК ЛІТЕРАТУРИ:

Foster R. J. & Harmsen B. J. 2012. A critique of density estimation from camera-trap data: density estimation from camera-trap data. The Journal of Wildlife Management. 76: 224-236.

Frank B., J.A. Glikman, S. Marchini (Eds.). 2019. Human-wildlife interactions: turning conflict into coexistence. Cambridge, UK: Cambridge University Press.

Kays R., Arbogast B. S., Baker-Whatton M. et al. 2020. An empirical evaluation of camera trap study design: how many, how long and when? Methods in Ecology and Evolution. 11: 700-713.

Lupp G., Kantelberg V., Fоrster B., Honert C., Naumann J., Markmann T. et al. 2021. Visitor counting and monitoring in forests using camera traps: a case study from Bavaria (Southern Germany). Land, 10(7): 736. https://doi.org/10.3390/land10070736

Meek P., Fleming P. J. S., Ballard G. et al. (Eds.). 2014. Camera Trapping: Wildlife Management and Research. CSIRO Publishing, Collingwood, Vic.

Reilly M.L., Tobler M.W., Sonderegger D.L., Beier P. 2017. Spatial and temporal response of wildlife to recreational activities in the San Francisco Bay ecoregion. Biological Conservation. 207: 117-126. https://doi.org/10.1016/j.biocon.2016.11.003

Rovero F. & Marshall A. R. 2009. Camera trapping photographic rate as an index of density in forest ungulates. Journal of Applied Ecology. 46: 1011-1017.

Rovero F., Zimmermann F., Berzi D., Meek P. 2013. Which camera trap type and how many do I need? a review of camera features and study designs for a range of wildlife research applications. Hystrix, The Italian Journal of Mammalogy. 24: 148-156.

Rowcliffe J. M., Kays R., Kranstauber B., Carbone C., Jansen P. A. 2014. Quantifying levels of animal activity using camera trap data. Methods in Ecology and Evolution. 5: 1170-1179.

Si X., Kays R., Ding P. 2014. How long is enough to detect terrestrial animals? Estimating the minimum trapping effort on camera traps. PeerJ 2: e374.

Smith J. A., Suraci J. P., Hunter J. S. et al. 2020. Zooming in on mechanistic predator–prey ecology: integrating camera traps with experimental methods to reveal the drivers of ecological interactions. Journal of Animal Ecology. 89: 1997-2012.

Swanson A., Kosmala M., Lintott C., Simpson R., Smith A., Packer C. 2015. Snapshot Serengeti, high-frequency annotated camera trap images of 40 mammalian species in an African savanna. Scientific Data 2, 150026. https://doi.org/10.1038/sdata.2015.26.

Tablado Z. & Jenni L. 2017. Determinants of uncertainty in wildlife responses to human disturbance: modulators of wildlife response to recreation. Biological Reviews, 92(1): 216–233.

Thomas M. L., Baker L., Beattie J. R., Baker A. M. 2020. Determining the efficacy of camera traps, live capture traps, and detection dogs for locating cryptic small mammal species. Ecology and Evolution. 10: 1054-1068.

Zimmermann A., Johnson P., de Barros A.E., Inskip C., Amit R., Soto E.C. et al. 2021. Every case is different: cautionary insights about generalisations in human-wildlife conflict from a range-wide study of people and jaguars. Biological Conservation. 260: 109185.

На початок